Про правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні

Чинний Закон України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 №1700-VII (із змінами та доповненнями) (далі – Закон) визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.

До повноважень Уповноважених підрозділів з питань запобігання та виявлення корупції серед іншого належить надання роз’яснень, методичної та консультаційної допомоги з питань застосування актів законодавства з питань етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Неналежне врегулювання конфліктів між приватними інтересами та державними обов’язками службових осіб, так само як і порушення встановлених чинним антикорупційним законодавством заборон та обмежень, стає джерелом корупції.

Для формування чіткого розуміння змісту інституту запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, насамперед, необхідно з’ясувати сутність ключового терміну – конфлікт інтересів.

Законом визначено поняття потенційного/реального конфлікту інтересів, приватного інтересу, заходи запобігання та врегулювання конфлікту інтересів.

Так, відповідно до ст.1 Закону:

- приватним інтересом визначається будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними особами;

- потенційний конфлікт інтересів - наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об’єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень;

- реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Тобто, складовими конфлікту інтересів (реального/потенційного) є приватний інтерес (будь-який майновий чи немайновий) та службові повноваження (безпосередні та загальнослужбові). А співвідношення вказаних складових спричиняє виникнення конфлікту.

Важливо підкреслити, що перелік самих стосунків (зазначених у визначенні приватного інтересу) не є вичерпним, адже при наданні визначення законодавцем використано словосполучення "у тому числі", тобто у дефініції окреслено лише найбільш типові форми стосунків, які можуть зумовлювати наявність майнового чи немайнового інтересу.

Практично це означає, що кожен службовець при виконанні своїх повноважень повинен брати до уваги увесь спектр своїх не лише правових (юридичних), а й соціальних (приватних) відносин, які зумовлюють виникнення майнового чи немайнового інтересу.

Слід звернути увагу, що такі відносини могли мати місце у минулому (наприклад, відносини між особами, які перебували у шлюбі, або які вийшли зі складу засновників юридичної особи тощо). Визначальним є спроможність вказаних відносин спричинити виникнення приватного інтересу.

При цьому приватний інтерес може мати своїм наслідком як позитивний вплив (особа має прагнення віддячити тощо) на ситуацію, так і негативний (завдати клопоту тощо).

Необхідно відрізняти обмеження спільної роботи близьких осіб, передбачене ст.27 Закону, від конфлікту інтересів, так як останній може бути між близькими особами в разі виконання однією з них по відношенні до іншої контрольних/перевірочних функцій, навіть при дотриманні обмеження підпорядкування.

Також наголосимо та тому, що конфлікт інтересів поділяється на два види: потенційний та реальний.

Не може бути можливого потенційного конфлікту інтересів, так як саме поняття «потенційний» і є можливий.

А сам конфлікт інтересів (потенційний чи реальний) виникає при наявності обох складових: приватний інтерес та службові повноваження.

Відповідно до ст.28 Закону державні службовці зобов’язані:

1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів;

2) повідомляти про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, під час виконання повноважень;

3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів;

4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів

Безпосередній керівник особи або керівник органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади протягом двох робочих днів після отримання повідомлення про наявність у підлеглої йому особи реального чи потенційного конфлікту інтересів приймає рішення щодо врегулювання конфлікту інтересів, про що повідомляє відповідну особу

Безпосередній керівник або керівник органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади, якому стало відомо про конфлікт інтересів підлеглої йому особи, зобов’язаний вжити передбачені цим Законом заходи для запобігання та врегулювання конфлікту інтересів такої особи.

Таким чином, кожен державний службовець вживає заходів щодо упередження та врегулювання конфлікту інтересів, а керівник – щодо його врегулювання.

Відповідно до ст.29 Закону врегулювання конфлікту інтересів може здійснюватись як із застосуванням зовнішніх заходів, так і самостійно.

Зовнішнє врегулювання конфлікту інтересів здійснюється шляхом:

1) усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів – застосовується, якщо конфлікт інтересів не має постійного характеру (ст.30 Закону);

2) застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчиненням нею певних дій чи прийняття рішень – застосовується, якщо обмеження її доступу до інформації чи перегляд її повноважень є неможливим та відсутні підстави для її переведення на іншу посаду або звільнення (ст.33 Закону);

3) обмеження доступу особи до певної інформації – застосовується, , якщо конфлікт інтересів пов’язаний з таким доступом (ст.31 Закону);

4) перегляду обсягу службових повноважень особи – застосовується, якщо конфлікт інтересів у її діяльності має постійний характер, пов’язаний з конкретним повноваженням особи (ст.32 Закону);

5) переведення особи на іншу посаду – застосовується за рішенням керівника органу у разі, якщо конфлікт інтересів у її діяльності має постійний характер і не може бути врегульований шляхом усунення такої особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті, обмеження її доступу до інформації, перегляду її повноважень та функцій, позбавлення приватного інтересу та за наявності вакантної посади, яка за своїми характеристиками відповідає особистим та професійним якостям особи. Переведення на іншу посаду може здійснюватися лише за згодою особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи (ч.1 ст.34 Закону);

6) звільнення особи – застосовується, якщо конфлікт інтересів у її діяльності має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб, в тому числі через відсутність її згоди на переведення або на позбавлення приватного інтересу.

Державні службовці, у яких наявний реальний чи потенційний конфлікт інтересів, можуть самостійно вжити заходів щодо його врегулювання шляхом позбавлення відповідного приватного інтересу з наданням підтверджуючих це документів безпосередньому керівнику або керівнику органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади.

Отже, Законом передбачено, що кожний конфлікт інтересів (потенційний чи реальний) повинен бути врегулюваний.

За вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень державні службовці притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

Збитки, шкода, завдані державі внаслідок вчинення корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення, підлягають відшкодуванню особою, яка вчинила відповідне правопорушення, в установленому законом порядку (ст.66 Закону).

Нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) з порушенням вимог цього Закону, підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або можуть бути визнані незаконними в судовому порядку (ст.67 Закону)

Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність за порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів (ст. 172-7), а саме: 

Неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів -

тягне за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів -

тягнуть за собою накладення штрафу від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою або другою, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, -

тягнуть за собою накладення штрафу від чотирьохсот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком на один рік.