Сеанс телефонного зв’язку «гаряча лінія» Віталія Мироненко на тему «Стан адміністрування екологічного податку»

Питання 1. Товариство запитує, чи є воно платником екологічного податку за розміщення відходів, якщо під час провадження господарської діяльності, а саме «розведення свійської птиці», утворюються відходи у вигляді пташиного посліду (далі – Послід), що зберігаються у якості вторинної сировини? При цьому компост, який утворюється в результаті технології біологічного перероблення Посліду, у подальшому реалізується Товариством.

Відповідь. Товариство, посилаючись на норми п. 240.5 ст. 240 Кодексу щодо неприналежності до платників Податку суб’єктів господарювання, які розміщують на власних територіях (об’єктах) виключно відходи як вторинну сировину, а також п.п. 242.1.3 п. 242.1 ст. 242 Кодексу щодо не включення до об’єктів оподаткування екологічного податку за розміщення відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання, запитує про виникнення у нього податкових зобов’язань з Податку.

Вимоги Стандарту до території систем підготовки до використання, обробляння, зберігання і знезараження Посліду передбачають забезпечення надійної гідроізоляції, що виключає фільтрацію рідкої частини Посліду та стічних вод у ґрунтові води, а також інфільтрацію ґрунтових вод у споруди. При цьому згідно з Стандартом максимальний об’єм сховищ визначається в залежності від прийнятої технології компостування, часу витримування в буртах, зберігання і реалізації Посліду.

Оскільки п. 246.3 ст. 246 Кодексу, передбачено, що за розміщення відходів на звалищах, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних об’єктів, ставки Податку, зазначені у пп. 246.1-246.3 ст. 246 Кодексу, збільшуються у 3 рази, то податкові зобов’язання за розміщені обсяги Посліду не виникатимуть у Товариства, у разі: виконання ним операцій передбачених Технологічною картою виготовлення компосту, дотримання Товариством вимог Стандарту щодо підготовки до використання, обробляння, зберігання і знезараження Посліду, а також забезпечення бухгалтерського обліку операцій з реалізації компосту (УКТЗЕД 3101 00 00 00) в обсягах, що відповідають розробленій Технологічній карті виготовлення компосту.

Питання 2. Суб’єкт господарювання має газову колонку для підігріву води та опалення приміщення, чи є він платником екологічного податку за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря?

Відповідь.  Відповідно до п.п. 240.1.1 п. 240.1 ст. 240 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються, зокрема, викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення.

Об’єктом та базою оподаткування екологічним податком є, зокрема, обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (п.п. 242.1.1 п. 242.1 ст. 242 ПКУ).

Стаціонарне джерело забруднення – підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об’єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти (п.п. 14.1.230 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Частиною п’ятою ст. 11 Закону України від 16 жовтня 1992 року № 2707-ХІІ «Про охорону атмосферного повітря» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 2707) передбачено, що викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб’єкту господарювання, об’єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися на підставі дозволу, виданого суб’єкту господарювання, об’єкт якого належить до першої групи, суб’єкту господарювання, об’єкт якого знаходиться на території зони відчуження, зони безумовного (обов’язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення (частина шоста ст. 11 Закону № 2707).

До першої групи належать об’єкти, які взяті на державний облік і мають виробництва або технологічне устаткування, на яких повинні впроваджуватися екологічно безпечні технології та методи керування.

До другої групи належать об’єкти, які взяті на державний облік і не мають виробництв або технологічного устаткування, на яких повинні впроваджуватися екологічно безпечні технології та методи керування.

До третьої групи належать об’єкти, які не належать до першої і другої груп (частина сьома ст. 11 Закону № 2707).

Крім того, згідно з п. 1.9 Інструкції про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 10.02.1995 № 7 (зі змінами та доповненнями), підприємство несе відповідальність за виконання в установлені терміни інвентаризації викидів, а також за своєчасне представлення необхідної інформації, щодо ведення техпроцесів (техрегламенти, режимні карти, сировини, що використовується і т. д.) та створення необхідних умов по проведенню вимірів.

Отже, до стаціонарних джерел забруднення відносяться підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об’єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти.

Також до стаціонарних джерел забруднення можна віднести генератори, міні електростанції, газозварювальне обладнання (установки), які працюють на пальному, при спаленні якого утворюються та викидаються в атмосферне повітря забруднюючі речовини або суміш таких речовин, що є об’єктом та базою оподаткування екологічним податком за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами.

Питання 3. Як визначається при обчисленні екологічного податку річний обсяг викидів двоокису вуглецю, що перевищує 500 тонн за рік, якщо СГ має декілька стаціонарних джерел забруднення в межах одного та/або декількох населених пунктів або за їх межами (коди органу місцевого самоврядування за КОАТУУ різні/однакові), які обслуговуються одним або різними контролюючими органами?

Відповідь. Відповідно до п. 240.1 ст. 240 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються, зокрема, викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення.

При цьому п. 240.7 ст. 240 ПКУ встановлено, що не є платниками податку за викиди двоокису вуглецю суб’єкти, зазначені у п. 240.1 ст. 240 ПКУ, якими здійснюються такі викиди в обсязі не більше 500 тонн за рік.

У разі якщо річний обсяг викидів двоокису вуглецю перевищує 500 тонн за рік, суб’єкти зобов’язані зареєструватися платниками податку у податковому (звітному) періоді, в якому відбулося таке перевищення. Такі платники зобов’язані скласти та подати податкову звітність, нарахувати та сплатити податок за податковий (звітний) період, у якому відбулося таке перевищення, у порядку, передбаченому ПКУ.

Об’єктом та базою оподаткування екологічним податком, зокрема, є обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (п. 242.1 ст. 242 ПКУ).

Разом з тим, база оподаткування екологічним податком за викиди двоокису вуглецю за результатами податкового (звітного) року зменшується на обсяг таких викидів у розмірі 500 тонн за рік (п. 242.4 ст. 242 ПКУ).

Форма Податкової декларації екологічного податку (далі – Декларація) затверджена наказом Міністерства фінансів України від 17.08.2015 № 715 із змінами та доповненнями. Невід’ємною частиною Декларації є додатки (розрахунки), зокрема, розрахунок за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення здійснюється у додатку 1 до Декларації (далі – Додаток).

З метою встановлення суб’єктом господарювання факту перевищення, визначеного п. 240.7 ст. 240 ПКУ граничного обсягу викидів двоокису вуглецю, такому суб’єкту необхідно вжити заходів із виконання інвентаризації обсягу таких викидів у порядку встановленому законодавством.

Загальні принципи інвентаризації врегульовані Інструкцією про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 10.02.1995 № 7, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 15.03.1995 за № 61/597. Зокрема, Інструкцією встановлено, що інвентаризація викидів забруднюючих речовин, які не визначені за безпосередніми інструментальними вимірами, наприклад, двоокису вуглецю, виконується за матеріалами технологічного регламенту або розрахунковим методом.

Порядок виконання інвентаризації викидів забруднюючих речовин енергетичними установками, у тому числі двоокису вуглецю, у разі використання різних видів палив розрахунковим методом, визначений Галузевим Керівним Документом «ГКД 34.02.305-2002 Викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря від енергетичних установок. Методика визначення», затвердженим наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Міністерства екології та природних ресурсів України від 14.06.2002 № 359. 

Таким чином, суб’єкту господарювання, який має декілька стаціонарних джерел забруднення в межах одного та/або декількох населених пунктів або за їх межами (коди органу місцевого самоврядування за КОАТУУ різні/однакові) та здійснює викиди забруднюючих речовин, у тому числі й двоокису вуглецю, необхідно подати до контролюючого(их) органу(ів) за місцезнаходженням стаціонарних джерел забруднення заяву(и) про звітний (податковий) період, у якому очікується перевищення граничної величини викидів двоокису вуглецю у розмірі 500 тонн на рік всіма стаціонарними джерелами забруднення. До заяви додаються розрахунки з матеріалами оцінки інвентаризації обсягів викидів двоокису вуглецю за всіма стаціонарними джерелами забруднення.

Платники екологічного податку декларують податкові зобов’язання за викиди двоокису за обсяги таких викидів, що перевищують граничний обсяг, починаючи із звітного (податкового) періоду, у якому досягнуто граничний обсяг таких викидів у окремому Додатку та подають до контролюючого (их) органу (ів) за місцезнаходженням стаціонарних джерел забруднення.