Щодо можливості застосування понижуючого коефіцієнта при наявності додаткової бази нарахування єдиного внеску

України «Про оплату праці» (далі – Закон №108) визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

У статті 1 Закону №108 зазначено, що заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Структуру заробітної плати визначено статтею 2 Закону №108, до якої включаються: основна заробітна плата; додаткова заробітна плата; інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Відповідно до статті 3 Закону №108 мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Статтею 8 Закону України від 28 грудня 2014 року № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» мінімальну заробітну плату у 2015 році встановлено у місячному розмірі: з 01 січня – 1 218,00 гривень, з 01 вересня – 1 378,00 гривень.

Враховуючи зазначене, різниця між мінімальною та фактично нарахованою заробітною платою не входить до структури заробітної плати.

Разом з тим, відповідно до частин п’ятої та шостої статті 8 Закону № 2464 у разі, якщо база нарахування єдиного внеску (крім винагороди за цивільно-правовими договорами) не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід, грошове забезпечення), сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та ставки єдиного внеску, встановленої для відповідної категорії платника.

Тобто, різниця між мінімальною та фактично нарахованою заробітною платою є базою для нарахування єдиного внеску, проте не є базою для утримання єдиного внеску (утримання здійснюється з фактично нарахованої заробітної плати).

Таким чином, якщо хоча б по одній застрахованій особі здійснюється донарахування сум єдиного внеску до розміру мінімальної заробітної плати (виключенням є донарахування до мінімальної бази нарахування при розрахунку лікарняних, відпускних та допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами), коефіцієнт страхувальником не застосовується взагалі.

Для того, щоб застосувати коефіцієнт страхувальник повинен здійснити нарахування заробітної плати (доходу) не менше законодавчо встановленого мінімального розміру застрахованій особі відповідно до структури, визначеної статтею 2 Закону № 108.

Слід зазначити, що до страхового стажу зараховуються періоди (строки), протягом яких особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Тобто тільки при нарахуванні страхувальником заробітної плати (доходу) не менше мінімальної та відповідно сплати єдиного внеску у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, застрахованій особі страховий стаж зараховується в повному об'ємі.