Чи є базою нарахування єдиного внеску платежі (страхові внески) по договору страхування додаткової пенсії, де страхувальником є роботодавець», «чи є договір страхування додаткової пенсії зазначений в п.п.14.1.52² Податкового Кодексу України - договором добровільного пенсійного страхування, на платежі відповідно до якого згідно п.2 Розділу ІІ Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Ук

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок), умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464).

Відповідно до частини сьомої статті 7 Закону № 2464 постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 №1170 затверджено Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок (далі – Перелік), зокрема до виплат, які надаються в натуральній або грошовій формі належить платіж згідно з договорами добровільного медичного та пенсійного страхування працівників і членів їх сімей  (пункт 2 Розділу ІІ Переліку).

Статтею 1 Закону України від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» (далі – Закон № 85) визначено, що страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

У статті 4 Закону № 85 зазначено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і, зокрема, пов’язані з життям, здоров’ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування).

Страхування може бути добровільним або обов'язковим (стаття 5 Закону № 85).

Добровільне страхування – це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком (частина перша статті 6 Закону № 85).

Згідно із статтею 1 Закону України від 09 липня 2003 року № 1057-IV «Про недержавне пенсійне забезпечення» (далі – Закон № 1057) учасник недержавного пенсійного забезпечення – фізична особа, на користь якої сплачуються (сплачувалися) пенсійні внески до пенсійного фонду або на пенсійний депозитний рахунок у банку і яка має право на недержавне пенсійне забезпечення на умовах і в порядку, визначених пенсійним контрактом, договором про відкриття пенсійного депозитного рахунка або договором страхування довічної пенсії та Законом № 1057 або яка отримує пенсійні виплати із пенсійного фонду.

Частиною першою статті 2 Закону № 1057 визначено, що система недержавного пенсійного забезпечення - це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

Підпунктом 14.1.52². пункту 14.1. статті 14 ПКУ визначено поняття договору страхування додаткової пенсії, а саме - це договір страхування, який передбачає обов'язок страховика щодо здійснення страхової виплати (виплат) та/або виплат у вигляді ануїтету в разі досягнення застрахованою особою пенсійного віку, визначеного за заявою застрахованої особи у договорі страхування відповідно до законодавства з урахуванням того, що такий пенсійний вік не може бути меншим більше ніж на 10 років від пенсійного віку, який надає право на пенсію за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням. Дострокове припинення договору до досягнення застрахованою особою зазначеного в договорі пенсійного віку неможливе, крім випадків: наявності медично підтвердженого критичного стану здоров'я (онкозахворювання, інсульт тощо) або встановлення застрахованій особі інвалідності I або II групи; виїзду страхувальника та/або застрахованої особи на постійне проживання за межі України; смерті застрахованої особи. Вигодонабувачем за таким договором може бути лише застрахована особа або спадкоємці відповідно до законодавства. Особливості зміни страховика за договором страхування додаткової пенсії встановлюються відповідно до закону.

Відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон №1058) довічна пенсія (ануїтет) – пенсійна виплата за рахунок коштів, що обліковуються на накопичувальному пенсійному рахунку застрахованої особи, а у випадках, передбачених законом, - на індивідуальному пенсійному рахунку учасника недержавного пенсійного фонду, сума та порядок виплати якої визначаються в договорі страхування довічної пенсії, укладеному із страховою організацією, що сплачується особі після досягнення нею пенсійного віку, передбаченого цим Законом, або членам її сім'ї чи спадкоємцям у випадках, передбачених цим Законом.

Отже, враховуючи наведене, договір страхування додаткової пенсії відноситься до договорів добровільного пенсійного страхування за умови дотримання вимог чинного законодавства, зокрема про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, недержавне пенсійне страхування тощо.

На Ваш лист від 09.10.2015 №5  повідомляємо наступне.

Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону № 2464 передбачено, що базою нарахування єдиного внеску для роботодавців та найманих працівників є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно із Законом України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108).

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників регулюється Законом № 108 та іншими законодавчими та нормативними актами, у тому числі розробленими відповідно до Кодексу законів про працю та Закону №108, Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Держкомстату України від 13.01.2004 № 5 (далі – Інструкція № 5).

Статтею 2 Закону № 108 визначено структуру заробітної плати, яка включає, зокрема, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Пунктом 2.3 розділу 2 Інструкції № 5 визначено види виплат, які включаються до складу інших заохочувальних та компенсаційних виплат, зокрема витрати в розмірі страхових внесків підприємств (крім випадків, зазначених у пункті 3.5 Інструкції № 5) на користь працівників, пов'язаних з добровільним страхуванням (особистим, страхуванням майна). Указані суми включаються до фонду оплати праці в тому місяці, коли провадяться перерахунки страховій компанії (підпункт 2.3.4 пункту 3 Інструкції № 5).

Розділом 3 Інструкції № 5 встановлені інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, зокрема внески підприємств згідно з договорами добровільного медичного та пенсійного страхування працівників і членів їхніх сімей (пункт 3.5 Інструкції № 5).

Крім того, пунктом 2 розділу II Переліку визначено, що платіж згідно з договорами добровільного медичного та пенсійного страхування працівників і членів їх сімей не є базою нарахування єдиного внеску.

Отже, внески, сплачені роботодавцем на користь працівника за договором добровільного пенсійного страхування, не є базою нарахування єдиного внеску.