Порядок та строки оскарження рішень податкових органів про застосування фінансових санкцій відповідно до норм Закону України № 3817

опубліковано 16 грудня 2025 о 13:19 Розділ: Місцеві новини

Відділ комунікацій з громадськістю управління інформаційної взаємодії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (територія обслуговування - місто Дніпро) інформує.

Частиною першої ст. 73 Закону України від 18 червня 2024 року  № 3817-ІХ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (із змінами) (Закон України № 3817) встановлено, що за порушення норм Закону України № 3817 щодо виробництва, обігу та зберігання спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального суб’єкти господарювання притягаються до відповідальності згідно із законом.

Для обрахунку штрафних санкцій, передбачених ст. 73 Закону України № 3817, використовується розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом на 01 січня звітного (податкового) року, в якому виявлено порушення.

До суб’єктів господарювання за вчинені правопорушення застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірах, встановлених частиною другою ст. 73 Закону України № 3817 (абзац перший частини другої ст. 73 Закону України № 3817).

Податкові органи застосовують та стягують фінансові санкції у вигляді штрафів, передбачені частиною другою (крім пунктів 3, 6) ст. 73 Закону України № 3817, у порядку, визначеному Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (із змінами) (далі – ПКУ). Інші органи виконавчої влади приймають рішення про застосування фінансових санкцій у вигляді штрафів, передбачених пунктами 3, 6 частини другої ст. 73 Закону України № 3817, у межах їхньої компетенції, визначеної законом, а в разі невиконання суб’єктом господарювання таких рішень сума штрафу стягується на підставі рішення суду. Фінансові санкції у вигляді штрафів, передбачені п. 24 частини другої ст. 73 Закону України № 3817, застосовуються: податковими органами – за порушення п. 10 частини другої, частин сьомої, восьмої, десятої ст. 71 Закону України № 3817, іншими органами виконавчої влади – за порушення частини першої, пунктів 1 – 9 частини другої, частин третьої – шостої та дев’ятої статті 71 Закону України № 3817 (частина четверта ст. 73 Закону України № 3817).

Рішення про застосування фінансових санкцій, передбачених частиною другою ст. 73 Закону України № 3817, може бути оскаржено в адміністративному порядку згідно із ст. 56 ПКУ або в судовому порядку (частина п’ята ст. 73 Закону України № 3817).

Процедуру оскарження платниками податків податкових повідомлень-рішень або інших рішень контролюючих органів під час адміністративного оскарження визначено Порядком оформлення і подання скарг платниками податків та іншими особами та їх розгляду контролюючими органами, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 21.10.2015 № 916 (із змінами).

Пунктом 56.1 ст. 56 ПКУ визначено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов’язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених ПКУ або іншими законами України, такий платник має право звернутися із скаргою про перегляд цього рішення до контролюючого органу вищого рівня (п. 56.2 ст. 56 ПКУ).

Згідно з п. 56.12 ст. 56 ПКУ, якщо відповідно до ПКУ контролюючий орган самостійно визначає грошове зобов’язання платника податків за причинами, не пов’язаними із порушенням податкового законодавства, такий платник податків має право на адміністративне оскарження рішень контролюючого органу протягом 30 календарних днів, що настають за днем надходження податкового повідомлення-рішення (рішення) контролюючого органу.

Строки подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення контролюючого органу можуть бути продовжені за правилами і на підставах, визначених п. 102.6 ст. 102 ПКУ (п. 56.14 ст. 56 ПКУ).

Порядок застосування норм пунктів 102.6 – 102.7 ст. 102 глави 9 розд. ІІ ПКУ затверджено наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2017 № 861.

Платник податків одночасно з поданням скарги контролюючому органу вищого рівня зобов’язаний письмово або в електронній формі засобами електронного зв’язку (з дотриманням вимог, визначених п. 42.4 ст. 42 ПКУ) повідомляти контролюючий орган, яким визначено суму грошового зобов’язання або прийнято інше рішення, про оскарження його податкового повідомлення-рішення або будь-якого іншого рішення (п. 56.5 ст. 56 ПКУ).

Рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує, зокрема, державну податкову політику, прийняті за розглядом скарги платника податків, є остаточними і не підлягають подальшому адміністративному оскарженню, але можуть бути оскаржені в судовому порядку (п. 56.10 ст. 56 ПКУ).

З урахуванням строків давності, визначених ст. 102 ПКУ, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення (абзац перший п. 56.18 ст. 56 ПКУ).

У разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до п. 56.17 ст. 56 ПКУ (п. 56.19 ст. 56 ПКУ).

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року № 2747-IV (із змінами) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.