Відповідно до положень пп.14.1.139 п.14.1 ст.14 ПКУ для цілей оподаткування податком на додану вартість дві чи більше особи, які здійснюють спільну діяльність без утворення юридичної особи, вважаються окремою особою у межах такої діяльності.
Для цілей оподаткування господарські відносини між учасниками спільної діяльності прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно – правових договорів.
Згідно з абз.4) п.180.1 ст.180 ПКУ для цілей оподаткування платником податку є особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без утворення юридичної особи.
Пунктом 185.1 ст.185 ПКУ встановлено, що об'єктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 ПКУ.
Постачання послуг – це будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (п.п.14.1.185 п.14.1 ст.14 ПКУ).
Згідно з п.188.1 ст.188 ПКУ база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.
Згідно зі ст.4 Закону України від 06.10.1998 №161-XIV «Про оренду землі» зі змінами та доповненнями (далі – Закон №161) орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.
Відповідно до ст.5 Закону №161 орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.
При цьому, згідно із п.288.2 ст.288 ПКУ платником орендної плати є орендар земельної ділянки.
Згідно інформації, наведеної в запиті, підприємство1 має речові права на земельну ділянку, яка знаходиться на території … сільської ради, та є платником орендної плати за земельну ділянку. Зазначена земельна ділянка має цільове призначення – будівництво житлового мікрорайону.
Згідно із пп.197.1.21 п.197.1 ст.197 звільняються від оподаткування ПДВ операції з орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у власності держави або територіальної громади, якщо така орендна плата повністю зараховується до відповідних бюджетів.
В той же час відповідно до ст.8 Закону №161 орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.
Між підприємством1 та підприємством2 укладено Договір простого товариства (спільна діяльність) (далі – Договор), згідно з яким внеском підприємства1 в спільну діяльність є речові права на земельну ділянку.
Згідно умов Договору дана земельна ділянка в суборенду не передавалась.
При цьому умовами угоди визначено, що Договір відшкодовує підприємству1 витрати, пов’язані з оплатою орендної плати за земельну ділянку в розмірі та терміни, передбачені для оплати орендної плати відповідними договорами оренди землі.
Згідно ст.4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV одним з основних принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.
Умовами угоди визначено, що підприємство1 надає належну йому земельну ділянку Договору для проведення сумісної господарської діяльності (будівництва житлового мікрорайону).
Тобто, фактично підприємство1 передає орендовану земельну ділянку для користування іншій особі та отримує за це плату, що у розумінні ст.14 ПКУ, є операцією з постачання послуг.
При цьому плата за користування земельною ділянкою в рамках сумісної діяльності зараховується на банківський рахунок підприємства1, а не надходить безпосередньо до відповідного бюджету, тому вартість наданих послуг є об’єктом оподаткування ПДВ і оподатковується ПДВ за основною ставкою 20 відсотків відповідно до ст.185 ПКУ.
Враховуючи вищенаведене, підприємство1 повинно включати до бази оподаткування податком отримані від Договору суми відшкодування витрат, пов’язаних з оплатою орендної плати за земельну ділянку, яка є внеском в спільну діяльність.