Контролюючі органи у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України та іншими нормативно-правовими актами органів державної влади. Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Поняття договору довічного утримання (догляду) визначене гл.57 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-ІV із змінами та доповненнями (далі – ЦКУ).
Відповідно до ст.744 ЦКУ за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Договір довічного утримання (догляду) укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню (ст.745 ЦКУ).
Згідно зі ст.748 ЦКУ набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до ст.334 ЦКУ а саме, з моменту посвідчення нотаріусом або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (ч.4 ст.334 ЦКУ).
Отже, за своєю правовою природою договір довічного утримання є відчуженням нерухомого майна або рухомого майна, що передається у власність другій стороні.
Крім того, у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача (ч.1 ст.749 ЦКУ).
Порядок оподаткування операцій з продажу (обміну) об’єктів нерухомого майна регулюється ст.172 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі - ПКУ), п.172.8 ст.172 ПКУ якої встановлено, що для цілей цієї статті під продажем розуміється будь-який перехід права власності на об’єкти нерухомості, крім їх успадкування та дарування.
Згідно з п.172.1 ст.172 ПКУ дохід, отриманий платником податку від продажу не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об’єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної ст.121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.
Умова щодо перебування такого майна у власності платника податку понад три роки не розповсюджується на майно, отримане таким платником у спадщину.
Дохід від відчуження господарсько-побутових споруд, що розташовані на одній ділянці з житловим або садовим (дачним) будинком та продаються разом з ним, для цілей оподаткування окремо не визначається.
Дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об’єктів нерухомості, зазначених у п.172.1 ст.172 ПКУ, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною п.167.2 ст.167 ПКУ, тобто 5 відсотків (п.172.2 ст.172 ПКУ).
Дохід від продажу об’єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу (довічного утримання), але не нижче оціночної вартості такого об’єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону (абз. перший п.172.3 ст.172 ПКУ).
Сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи особою, що продає (передає) нерухомість до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу (довічного утримання) (пп.«а» п.172.5 ст.172 ПКУ).
Поняття спадкового договору визначене гл.90 ЦКУ.
Відповідно до ст.1302 ЦКУ за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або інша особа. Набувачем у спадковому договорі може бути фізична або юридична особа (ст.1303 ЦКУ).
Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а також державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України (ст.1304 ЦКУ).
Набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття (ст.1305 ЦКУ).
На майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження. Заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним. Відчужувач має право призначити особу, яка буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору після його смерті. У разі відсутності такої особи контроль за виконанням спадкового договору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини (ст. 1307 ЦКУ).
Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень. Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача (ст.1308 ЦКУ).
Згідно зі ст. 334 ЦКУ право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом, а право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення.
Відповідно до ст. 182 ЦКУ право власності та інші речові права на нерухомі речі, зокрема, спадкове майно, підлягає державній реєстрації.
Отже, право власності у набувача на таке майно виникає з моменту державної реєстрації.
Згідно із ст.1216 ЦКУ спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).
Оподаткування доходу, отриманого платником податку в результаті прийняття ним у спадщину чи дарунок коштів, майна, майнових чи немайнових прав здійснюється відповідно до вимог ст.174 ПКУ.
На сьогодні оподаткування доходу, отриманого платником податку внаслідок прийняття ним у спадщину коштів, майна, майнових чи немайнових прав, залежить від того, який саме вид об'єкта успадковано, від ступеня споріднення спадкодавця із спадкодавцем та від статусу спадкоємця.
Об’єкти спадщини оподатковуються за нульовою ставкою вартість власності, що успадковується членами сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення (пп. «а» пп.174.2.1 п.174.2 ст.174 ПКУ).
Згідно пп.14.1.263 п.14.1 ст.14 ПКУ членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, чоловік або дружина, діти, у тому числі усиновлені. Інші члени сім'ї фізичної особи вважаються такими, що мають другий ступінь споріднення.
Об’єкти спадщини оподатковуються за ставкою, визначеною п.167.2 ст.167 ПКУ (тобто 5%), вартість будь-якого об’єкта спадщини, що успадковується спадкоємцями, які не є членами сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення.
Відповідно до п.174.3 ст.174 ПКУ особами відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину.
Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, і зазначається в річній податковій декларації, крім спадкоємців-нерезидентів, які зобов’язані сплатити податок до нотаріального оформлення об’єктів спадщини та спадкоємців, які отримали у спадщину об’єкти, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб, а також іншими спадкоємцями – резидентами, які сплатили податок до нотаріального оформлення об’єктів спадщини.