Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 52 Податкового кодексу України за зверненням платників податків контролюючі органи безоплатно надають консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового законодавства. Податкова консультація має індивідуальний характер, може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію, і надається платнику податку для правильності застосування норм податкового законодавства у його податковому обліку.
Роботу ГУ ДФС спрямовано на реалізацію завдань, визначених Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” (далі – Закон № 2464), актами Президента України та дорученнями Кабінету Міністрів України щодо подальшого поліпшення пенсійного забезпечення громадян.
З метою залучення більшої кількості платників єдиного внеску до застосування понижуючого коефіцієнта розроблено зміни до Закону № 2464, які внесено Законом України від 02 березня 2015 року № 219– VІІІ «Про внесення змін до розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці)» (далі - Закон № 219), який набрав чинності з 13 березня 2015 року. Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 2464 єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 Закону № 2464, – на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95‑ВР ,,Про оплату праці” (далі – Закон № 108), та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених в абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464, – зокрема, оплату перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами.
Згідно з пунктом 95 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 по 31 грудня 2015 року при нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам та/або при нарахуванні винагороди за цивільно-правовими договорами, допомоги по тимчасовій непрацездатності та допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами, розмір єдиного внеску, встановлений частиною п’ятою та абзацом другим частини шостої статті 8 Закону № 2464 для платників єдиного внеску, визначених в абзацах другому, третьому, четвертому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464, застосовується з понижуючим коефіцієнтом (далі – коефіцієнт) при дотриманні певних умов.
Закон № 108 визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.
У статті 1 Закону № 108 зазначено, що заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Структуру заробітної плати визначено статтею 2 Закону № 108, до якої включаються: основна заробітна плата; додаткова заробітна плата; інші заохочувальні та компенсаційні виплати
Відповідно до статті 3 Закону № 108 мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Статтею 8 Закону України від 28 грудня 2014 року № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» мінімальну заробітну плату у 2015 році встановлено у місячному розмірі: з 01 січня – 1 218,00 гривень, з 01 вересня – 1 378,00 гривень.
Враховуючи зазначене, різниця між мінімальною та фактично нарахованою заробітною платою не входить до структури заробітної плати.
Разом з тим, відповідно до частин п’ятої та шостої статті 8 Закону № 2464 у разі, якщо база нарахування єдиного внеску (крім винагороди за цивільно-правовими договорами) не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід, грошове забезпечення), сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та ставки єдиного внеску, встановленої для відповідної категорії платника.
Тобто, різниця між мінімальною та фактично нарахованою заробітною платою є базою для нарахування єдиного внеску, проте не є базою для утримання єдиного внеску (утримання здійснюється з фактично нарахованої заробітної плати).
Таким чином, якщо хоча б по одній застрахованій особі здійснюється донарахування сум єдиного внеску до розміру мінімальної заробітної плати (виключенням є донарахування до мінімальної бази нарахування при розрахунку лікарняних, відпускних та допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами), коефіцієнт страхувальником не застосовується взагалі.
Для того, щоб застосувати коефіцієнт страхувальник повинен здійснити нарахування заробітної плати (доходу) не менше законодавчо встановленого мінімального розміру застрахованій особі відповідно до структури, визначеної статтею 2 Закону № 108.
До страхового стажу зараховуються періоди (строки), протягом яких особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Тобто тільки при нарахуванні страхувальником заробітної плати (доходу) не менше мінімальної та відповідно сплати єдиного внеску у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, застрахованій особі страховий стаж зараховується в повному об'ємі.
Таким чином, роботодавці отримали змогу легально сплачувати заробітну плату, винагороду за цивільно-правовими договорами, оплату допомоги по тимчасовій непрацездатності та допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами.
Важливо наголосити, що Закон № 219 спрямований на легалізацію доходів платників єдиного внеску, а не на створення пільги.